Літературно-музична композиція : «Вклонімось величі Богдана»

Літературно-музична композиція : «Вклонімось величі Богдана»

Звучить пісня «Гей, не дивуйте, добрії люди».

Читець: У селі Суботові, люди розповідають, що там колись жили дід і баба. Дітей у них не було. Одного разу почули вони, що в них коло ганку плаче дитина. Вони швиденько вибігли і побачили немовля загорнене в ряднину, що лежало під хмелем.

Дід каже : Візьмемо собі цю дитину?

Баба собі : Візьмемо, це Бог її дав.

Пораділи дід і баба і забрали дитину до хати.

-А як же ми його назвемо? – питається дід.

А баба й каже: Він нам Богом даний, то й назвімо його Богданом , а що знайшли його під хмелем , то хай зветься Хмелем або Хмельниченком . Так і виріс у них Богдан Хмельницький, і став бравим козаком, а згодом і гетьманом України.

Звучить пісня «Ой, Богдане, батько Хмелю».»

На сцену виходять читці, які тримають у руках таблички із датами:

1595р.- у кінці грудня в Чигирині народився Зіновій-Богдан Хмельницький.

1620-1621рр. –Богдан Хмельницький бере участь у польсько- турецькій війні.

1646р. - Чигиринський підстароста Чаплинський силоміць захопив у Хмельницького його хутір Суботів і забив на смерть його малолітнього сина.

1647р. – на Козацькій раді Хмельницький оголосив свої плани – підняти народ на збройну боротьбу.

Цей заклик знайшов відгук по всій Україні, про що яскраво свідчить уривок із повісті Кащенка «Битва під Корсунем».

Інсценізація: За столом сидять господарі дому: Цимбалюк та його дружина Ганна, їх гість Галаган. Ганна встає і порається біля печі.

У хату заходить Кобзар.

Кобзар: Панові господареві і пані господині і всім, у господі сущим, нехай Бог помагає на все добре.(Кланяється)

Цимбалюк: Щасти, Боже, й тобі, Старче!

(Встає від столу і хоче допомогти.) Кобзар: Не турбуйтесь , господарю, бо я не сліпий( До микити)Гай, гай, Козаче!..Не пізнаєш?

Микита(Схопився з лави): Свят!Свят! Та це Трохим Швайка! Нащо ж то ти убрався та бороду запустив?

Кобзар: Давай спершу почоломкаємось, а далі все розкажу! Заховався тут, як тхір у норі та гадаєш уже, що й не знайдемо? Ні, козаче, ми у Січі все чуємо і все знаємо, що діється у Україні. Чули навіть і те , що тебе лисий дідько примостив до бабського боку.

Галаган : Ти просто з Січі, Трохиме?

Цимбалюк: А чи правда тому, що Хмельницький піднімає запорожців проти ляхів?

Кобзар: Чув, чув і я про це…А непевне не знаю.

Цимбалюк: Не бійся, Трохиме! У нашій хаті стіни не чують, а люди не говорять чого не треба.

Галаган: Вже обрали Богдана за Гетьмана?

Цимбалюк: Хіба була військова рада?

Кобзар: Була в січі Велика військова рада. Мало не всі козаки з зимівників посходилися, всі лугарі з Великого Лугу поз’їздилися і Січове товариство з лиманів та з Дикого поля позбиралося. На Січовому майдані козаки не вмістилися – стільки було товариства. І всі як почули, що говорив наш батько Хміль, одностайно й одноголосно ухвалили обрати його за гетьмана України і йти з ним визволяти нашу неньку з тяжкого людського ярма, з гострих пазурів ненажерливого звіра і ворога нашого.

Галаган: А що говорив Хмельницький на раді?

Кобзар: Говорив те, що ляхи знищили козацькі права, а вільний люд повернули у бидло, що запродали жидам православні церкви та завели на Україну Унію. Ну та тепер тому прийшов уже край: за чотири тижні прийде на Україну наш гетьман з великою силою запорожців та з татарською ордою та вигубить усіх наших гнобителів. Біля Хмельницького згуртувалися усі наші завзяті лицарі: Нечай, Бурляй, Богун,Перебийніс, Ганжа, Морозенко.

Галаган: Слава Господові! Може, хоч на цей раз побачимо ми рідну країну вільною і витягнемо з багна стоптану ляхами козацьку честь.

Ганна: А чи не буде воно так, як було за гетьманів Павлюка й Остряниці?

Цимбалюк: Мовчи, стара! Не годиться жінці у розмову козацьку встрявати!

Кобзар: А щоб не було так, панове товариство, як сталося за Павлюка й Остряниці, так треба всім вам напоготові бути і людей до повстання умовляти. Всі повинні озброїтись і приєднатись до Хмеля. Надходить Суд Божий між нами і ляхами, і великий гріх та довічна ганьба буде те тільки тим, що лишаться на боці ворога та проливатимуть кров за братів своїх, а навіть тих, хто сидітиме у запічку під той час, коли брати їхні життя своє за рідний край віддаватимуть. Не знатиме той спокути на цім світі, а на тім дістане собі найтяжчих пекельних мук.

На сцені знову читці з плакатами, на яких написані дати.

1648 р. січень – Козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького у Запорізькій Січі. Початок визвольної війни.

5 – 6 травня – розгром козацькими військами польських головних сил під Корсунем.

13 вересня- розгром польських військ козацькими військами під Пилявцями.

23 грудня – урочистий в’їзд козацьких військ на чолі з Богданом Хмельницьким у Київ.

1649 р. 30 червня - початок серпня – облога козацьким військом фортеці Збараж.

Серпень – розгром польського війська під Зборовом.

1650 р. січень – повстання козаків на Запоріжжі, викликане умовами Зборівського миру.

1651 р. лютий – бої під містом Красним і під Вінницею.

18- 30 червня – бої під Берестечком- героїчна і трагічна сторінка в історії України.

Двоє членів історико – краєзнавчого гуртка розповідають про битву під Берестечком та події у нашому краї під час Національно-визвольної війни.

Учениця читає вірш Т.Г. Шевченка «Ой чого то почорніло…»

Звучить пісня «Ой чого ж я сьогодні сумую».

Читці:

1651 р. вересень – бої під білою Церквою. Заключення нової угоди.

1652 р. 22 – 23 травня – розгром військом Богдана Хмельницького поляків під батогом.

1653 р . 1 жовтня – Рішення Земського собору в Москві про союз з Україною і оголошення війні Польщі.

Вересень – грудень – бої під Жванцем козацьких військ з польськими.

1654 р. – 8 січня – Переяславська рада, прийняття рішення про військовий і політичний союз України і Росії.

Два читці в одязі козаків по строфі почергово читають вірш Олеся Лупія «Сумніви гетьмана».

Якби ти знав, якби ти уявляв,

Що після тебе з рідним краєм стане,

У Переяславі нікого б не вмовляв,

Не поспішав би так, старий Богдане.

Задумався б,чому твій побратим,

Молодший, із ясною головою,

Ніяк не хоче згодитися з тим,

Щоб долю поєднати із Москвою.

Таж разом шляхті випускали кров

І хрестили мечами Корсунь, Зборів,

Ішли на Львів у майві хоругов,

Карались разом в Берестейськім горі.

Не поспішали й інші. Чом вони

Не вірили цареві і боярам?

Щоб не було в цім їхньої вини?

Нащадків докір – найстрашніша сила.

Що в тій угоді - мир , а чи вузда,

Де і Гетьманщині твоїй умерти?

Якби ти знав, що з царського гнізда

Ще виповзе хижак немилосердний,

Якби ти знав, що вродиться змія,

Обплутає Вкраїну, Січ ужалить,

Здригнулася б тоді рука твоя,

Шукаючи рятунок для держави.

Якби ти знав, то б вихопив меча,

І, проклинаючи трикляту долю,

Ти б до останнього Вкраїну захищав

І , може, б так здобув для неї волю .

Читець: За польськими хроніками, у війні 1648 – 1654 рр. загинуло понад 1 млн. українців, 200 тисяч було взято у полон татарами. Страшні жертви в Україні спричинила моровиця 1651 року. Павло Алебський із Сирії, який залишив нам неоціненні спомини про Україну, писав: «Тут повсюдно одні лише вдови . »

Учениця, тримаючи у руках запалену свічку, читає вірш Лесі Карпюк «На козацьких могилах». (Ставить свічку на підсвічник, звучить сумна мелодія).

Відчини цей час.

Прочини, немов прочанину,

Стерегти, яко сторож

Себе у скупому мішку.

Прочини цей храм

Я молила Вас Боже,

Спечалено.

То за що ж – мені кістка,

А їм-таки – серце на глум?!_

Я молила ,Вас, Боже,

До схлипу, де «не відцурайтеся»,

Освятила ефіру,

А ви відверталися вбік,

Так чому поміж хмарами,

Не відзеркалився чийсь невиразний,

Нереставрований лик?

Помолітеся за мене,

Спасіте моїх непрозрілих,

Заклинайте кістками, хрестами, очницями душ,

Ми помремо,

Та буде палати між нами і ними

Вічний спомин прокляття

На зойках калюж.

Почекайте мене, як не стане повітря,

Цілуватиме риба

Ясний незатьмарений німб.

Я прийду понад хмарами

Рятувати ангелам крила,

Я не можу в цім світи залишатися вічно німим.

Почекайте на мене…

Читці:

1656 р . – угода Росії з Польщею в Вільно. Українська делегація на переговори не допущена. 1657 р . 6 серпня – Смерть Богдана Хмельницького.

Та про таку величну постать ніколи не згасне слава. Бо живе серед нас козацький дух. Ми – нащадки його, аж з тієї родини, бо ми – українці.

Пісня «Мій вусатий дід».

Читець: відомо, якою дотепністю відзначався Богдан Хмельницький, наскільки влучним був козацький гумор. У нашому житті є також місце для жарту. Отож, послухайте і подивіться уривок із сатиричної поеми Павла Глазового «Тарас Бульба у Києві».

В темну нічку-петрівочку Сон мені приснився, Що славетний Тарас Бульба В Києві з'явився. Іде козак Хрещатиком, Іде, бадьориться. — Яка ж у вас, — каже, — гарна Та пишна столиця! Хотів би я поїздити, На все подивиться, Якби дали ту карету, Що без коней мчиться. Ой не ходив козак славний Вчитися до бурси, А закінчив у столиці Любительські курси. Міліція за успіхи Шоферу Тарасу Дала права любителя Найвищого класу. Іукнув козак: — Не хочу я Ні «Волги», ні «ЗІЛа»! Дайте мені «Запорожця» — То буде до діла. Дали йому «Запорожця». Смикнув він дверцята Та й спробував дужі плечі В кабіну пропхати. Як не бився, не мостився — Не пуска залізо. Хотів спину просунути — І спина не лізе. Ой сів славний запорожець Верхи на машину Та й заспівав нову пісню, А не старовинну:

— Спасибі ж вам, сини мої,

За добрую ласку, Що назвали «Запорожцем» Дитячу коляску!

Читець: Нині, коли Україна стала вільною, козацтво відроджується. Це дуже відрадно, що козацький дух знову поселяється у молоді душі.

Двоє козаків зачитують:

1.Відродження українського козацтва. Ще так недавно про це можна було тільки мріяти. Але сьогодні це реальність: українське лицарство відновлюється на засадах прадавніх цінностей і традицій.

Зареєстрована міністерством Юстиціїї України громадська організація – Українське козацтво обєднує на основі спільності духовних, суспільно- економічних, військово- патріотичних та державницьких інтересів патріотичні сили нашої молодої держави.

2. Український козак – не просто вільна людина, оборонець, рятівник і захисник народу, його етнічних кордонів. Він активний учасник будівництва своєї держави, збереження і примноження її матеріальних і духовних цінностей.

Це слова Володимира Муляви – гетьмана Українського козацтва, генерал – майора.

Учасники свята виходять на сцену і співають пісню «Гей ви, хлопці запорожці».

Захід закінчується заключним словом і масовим виконанням пісні »Ой у лузі червона калина».